Коли я зупив у шахті

Я думав, що перемога — це ймові: 25%, 12.5%. Але настала північ.

Я сидів сам із чаєм, дивлячись на екран — не через сподівання виграти 12 000 рупій, а через те, що залишалося п’ять хвилин. Машина не говорила. Вона лише… чекала.

Шахти не нагороджують випадок

Їх називають «гемблінгом». Я називаю це вечірньою літургією.

Кожен ставка — акт присутності — не передбачення. Жоден бог не дав мені золота. Я обрав сам: маленькі ставки, тиха паузи, ритм подиху між обертами.

Я спостерегав інших — посміхали кролями — і зрозумів: вони не гналися за джекпотом. Вони гналися за тишою.

Ритуал малих ставок

Моя правило: нїколи не витрачати бльше 800 рупій за ніч.

Починай з 10 рупей. Вийди, якщо переможеш — або нї.

Справжнє нагорода — не на екранi.

Вона — те, що ти пам’яташ, коли вимикаєш телефон о 3:17 ранку,

i задумаєш: чи сьогоднi було достатньо… навть чогось не змiнилось.

Що ти знайдеш, коли перестанеш грати

Останнє раз? Три програї поспiльному. Нема бонусу. Настала ранок — я прокинувся i посмІхнувся тихo。 Золота не було у видобутi。 Золото було у тому, як стихлели мої руки пiсля клацання «spin» десятий раз… I як голос моєї матерi прошепував із кiмнат: «Тобi нe потрiбно перемогти все, щоб статися цiлим».